Арешт

На фотографії зафіксовано роботу Антоніни Іванової за підписом «Арешт» (на звороті фотографії є російськомовний напис, виконаний синьою кульковою ручкою «Іванова А. М. Арешт. 1939 р. Москва»). Така назва може бути пов’язана з особистою трагедією авторки – арештом та розстрілом її чоловіка Михайла Лезвієва. Мистця вперше було арештовано 1934 р., а вдруге – 08.10.1937 р. й за «антирадянську агітацію серед знайомих» за результатами вироку Трійки при Управлінні НКВС при Кабардино-Балкарській АРСР присуджено до страти 19.11.1937 р. Згодом справа Михайла Лезвієва була переглянута військовим трибуналом Закавказького військового округу 11.03.1961 р. За результатами засідання художника було посмертно реабілітовано (згідно з архівно-слідчою справою № 3821-П, м. Нальчик, російська федерація). Окрім того, значна кількість людей з різних кіл спілкування Антоніни Іванової, зокрема осіб дотичних до середовища Михайла Бойчука, також були засудженими у вказаний період. У Києві 1937 р. були страчені Софія Налепінська-Бойчук, Михайло Бойчук, Іван Падалка, Василь Седляр, Майк Йогансен (попередній чоловік дружини Михайла Бойчука Алли Гербурт-Йогансен). На фотовідбитку зображено три фігури у повний зріст. Центральною є жіноча постать, погляд якої скерований на глядача, сповнений суворого звинувачення та обурення, а застосування прийому, характерного для православного іконопису у трактуванні очей зумовлює те, що з будь-якої точки реципієнт сприймає це як інтенсивний особистий зоровий контакт (як в іконах на кшталт «Спаса Нерукотворного»). Одяг на арештованій жінці легкий – виглядає так, неначе її затримали вдома й у неї не було змоги навіть переодягнутися. Типаж обличчя, його форма та стиль зачіски дозволяє припустити, що прототипом цієї особи могла бути Софія Налепінська-Бойчук, хоча це може бути й «збірний образ» всіх жінок, які у період 1937–1938 рр. зазнали арешту (за аналогією до контексту історії та присвяти поеми «Реквієм» Анни Ахматової 1934 – початку 1960-х рр.). Фігури чоловіків у формі, які ведуть арештовану, трактовано більш умовно, їхні вирази облич статичні. Проте особливо вагомо те, що їхній стрій відповідає російській військовій формі 1918–1919 рр. Зокрема такий тип одягу характерний для воєнізованих формувань Північно-Західної Армії Об’єднаного Білого руху часів Громадянської війни у росії, очолюваних генералом від інфантерії Миколою Юденичем. Хоча форма кашкетів, особливо військового з лівого боку, близька до уніформи імператорської Японії часів Першої світової війни. Взуття військових можна трактувати як особливість художнього рішення. Таке переформатування типажів могло бути зумовленим тим, що у випадку вияву інтересу карних органів до Антоніни Іванової цю роботу можна було б пояснити як підготовчий ескіз до твору, присвяченого подіям Громадянської війни, зокрема «білому терору». Ця робота Антоніни Іванової є непересічним документом епохи, її цінність є винятковою з огляду на те, що «Арешт» художниці створено не десятиліття згодом, як хронологічно віддалену рефлексію, а у момент, коли розгортались карні процеси 1937–1938 рр.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького